спецификация
На архітектурному факультеті, де навчався Андрій Сагайдаковський, було багато гіпсових бюстів Сократа. Відтоді виклик давньогрецького філософа «Пізнай самого себе» непокоїв художника. Тому одного разу він розділив бюст Сократа навпіл, щоб одна частина голови впритул дивилася на іншу. «Кінець цитати», — пояснює Сагайдаковський, коли ми дивимось на цей об'єкт в його майстерні.

На думку художника, мистецтво завжди має справу з минулим. «Я рахую так: людина малює тому, що включає себе в той процес. Людина може осягнути реальність, тільки як та пройде. Людина не може фантазувати про те, що буде. А теперішній час – то ніщо. Він уже минув. Як ми вийдемо звідси, то будемо згадувати, про що ми говорили. Минуле – то є всьо. На тому тримається все», — говорить Сагайдаковський. Він переконаний, що в художника бракує можливості говорити про щось інше впевнено. А щасливе минуле — це дитинство. Тому Сагайдаковський часто звертається до дитячої тематики, а також веде діалоги зі старими майстрами.

З 1980-х років Сагайдаковський малює на килимах. Тоді він знаходив їх на львівських смітниках, використовуючи замість полотна, яке було дорогим і якого бракувало. Від такого підходу художник не відмовився й тоді, коли проблему з полотном можна було легко вирішити. Сьогодні килими
потрапляють в майстерню навіть зі східних країн та потенційно можуть стати частиною нової роботи.

«Я не люблю колективні виставки. Бо одна робота ні про що не свідчить. Одна картинка не промовляє», — попереджає Сагайдаковський. Перед тим, як створити новий виставковий проект, він часто бере більше килимів, аніж може вмістити експозиційний простір. На виставці «Шлях Енея» представлені три роботи Сагайдаковського, які розкривають основні напрями його мистецького доробку.

Сагайдаковський малює поверх зображень, витканих на килимах. Часто це орнаментальне тло або пейзажі, які художник нерідко дає можливість побачити глядачу — наносить менше фарби на певних площинах картини, щоб початкове зображення ставало частиною його власного художнього висловлювання. Інколи Сагайдаковський малює пейзаж поверх пейзажу. Це додає килимкам іншого настрою й сюжету, а також потребує орієнтирів у новому, замальованому просторі.

На роботі «Кімната сміху» можна побачити виразний елемент живопису британського художника Френсиса Бекона – відкриті вуста. Через цей образ той передавав «не зойк, а жах» XX століття. Натомість у Сагайдаковського ті
самі щелепи свідчать про момент щастя й радості. Дитяча розвага в кімнаті сміху в самому розпалі.

«Дивись! Не заблукай», найстаріша робота, представлена на виставці, була створена ще в 2006 році. У 2014 році Сагайдаковський обрав ї для виставки «Прогулянка лісовими стежками», у якій не було жодної нової роботи. Тоді, під час Революці Гідності й на початку війни на Сході України, художник тимчасово перестав малювати й вирішив показати проект лише зі старих робіт. «Дивись! Не заблукай» є виразним прикладом того, як автор залишає на роботах короткі тексти-вказівки, тексти-правила, які потім можуть стати в пригоді не тільки глядачу, а й йому самому. Короткі тексти часто прочитуються як підказки — з минулого в сьогодення.
Борис Філоненко
Андрій Сагайдаковський. «Дивись! Не заблукай», 2006.
З колекці Павла Мартинова
Фотографії робіт в експозиції: Ivan Avdeenko Photography
Митець
Андрій Сагайдаковський
Андрій Сагайдаковський практикує техніку живопису на килимах, доповнюючи їх власними висловлюванями.

Фото: wikipedia