«У своїх творах я ніколи не переглядав минуле», – говорить Павло Маков, озираючись на свій доробок.

З кінця 1980-х, коли художник остаточно переїхав до Харкова, він керувався принципом: місце, у якому живеш, потребує постійного догляду й документаці. Тому темою його творів був нагальний простір, його мікронаративи й прояви. Маков працював на межі факту й вигадки, комбінував реальні об'єкти й локальну міфологію. Користуючись давньою
друкарською технікою офорту, він надавав їй сучасного змісту. Зауважував, що коли мандрівники робили графічні зображення далеких країн і рукували в книгах і газетах, тоді гравюра слугувала орієнтиром у світі, який існував на відстані. Натомість Маков слідкував за близьким – створив цикл «Utopia», уклав багато щоденників, кілька ігор і арт-буків.

У 2017 році перевести погляд у напрямку минулого Макова підштовхнуло майбутнє. Подальша доля місця, у якому він жив, стала центральним питанням, яке турбувало художника. З одного боку, ці роздуми спровокувала футуристична теорія про те, що в майбутньому роль держав візьмуть на себе 300 великих міст. У поєднанні з відчуттям, що сучасна відкритість у цифровому світі полегшує поневолення, склалося висловлювання про місто, якого боїшся, а то й взагалі – жахаєшся. Так з'явилося місто контрольованого випадку До По, упорядковане в 64 райони, структура яких відповідала усім схемам китайської «Книги змін».

З іншого боку, ще в 2014 Маков почав вести зошити, у яких малював плани міст Сходу України, які потерпали від війни або знаходились поруч з воєнним конфліктом. У цей самий час частина з них перетворювалася на руїни, ставала «близьким минулим». На сторінках нотатників також були
особисті записи, малюнки й уявні міста. Весь цей матеріал Маков вирішив переглянути, коли працював над планом До По. Місто завтрашнього дня спонукало повернутись до попередніх напрацювань, поєднати структуру й хаос, схеми й щоденники, тотальний план і особисті замальовки, майбутнє й минуле. Проект був втілений у книжковому форматі, де одна сторона розвороту була протиставлена іншій, а всі сторінки разом – пов'язані стежками.

Маков говорить, що «...книга як така є унікальним винаходом, бо втілює час. Перегортаючи сторінку, читач переходить у майбутнє, вертаючись на сторінку назад – у минуле. А можна закрити книгу й відкласти від себе і минуле, і майбутнє». В «До По» минуле – це шлях, який необхідно пройти, аби бути готовим до майбутнього. Система доріг на цьому шляху веде крізь старі замальовки й записи у прийдешнє, проте завжди знаходить глядача в його власному сьогоденні.
Борис Філоненко
«До По», Павло Маков
Фотографії робіт в експозиції: Ivan Avdeenko Photography
Митець
Павло Маков
Український митець, що працює у техніці графіки та офорту