Микола Коломієць працює повільно, кольоровими олівцями на папері. У 2010 році він обрав цей «дитячий» матеріал, щоб створити серію реалістичних жіночих портретів. Олівці допомогли позбутися навантаження олійних фарб – матеріалу з довгим і величним минулим, що «пахне спертим повітрям музею». Але, скинувши тягар високих технік, Коломієць залишився відданим старим майстрам у їхній точності й увазі до деталей.

У сері, що отримала назву «Love», Коломієць переглядає мотив суду Паріса. За давньогрецьким міфом, богині Афродіта, Гера і Афіна постали оголеними перед юним пастухом Парісом, щоб той вирішив, хто з них найпрекрасніша.
Рішення на користь Афродіти призвело до низки подій, з яких бере початок Троянська війна, а разом з нею – «Іліада» й «Енеїда».

Тепер у ролі суддів – глядачі, широка аудиторія, яку важко охопити стінами однієї виставки. Бо героїні на роботах Коломійця змагаються за увагу, яку самі розуміють не до кінця. Позують перед тими, хто дивиться в їхній бік поглядом поціновувача мистецтва, не меншою мірою, ніж перед знеособленим об'єктивом камери, у передчутті реакцій з віртуального простору соціальних мереж. Образ, у якому вони постають, розірваний між відвертим і невимушеним потягом та провокативним розрахунком, бажанням зачепити й зацікавити. Цього не помітно з першого погляду, але й самі дівочі фігури сконструйовані. Коломієць не малює портрети конкретних людей. Художник збирає жести й риси, плями й подряпини, складки й укладки з різних тіл і облич, з яких набувають форми картини-франкенштейни. Візерунки на одязі та предмети оточення, вишні, спілий кавун і квітка троянди так само затримують погляд, відриваючи від основного сюжету.

Коломієць вважає, що виробка цих фрагментів свідчить про «…кількість любові, викладеної в твір. Любов тут – включеність художника в процес. Коли глядач дивиться на деталі, він розуміє, що ти відповідаєш за те, що зробив. Це твори, які ти пишеш своєю біографією. Не тому, що ти щось
пережив і тепер малюєш, а тому, що проживаєш час разом з роботою».

Це зауваження якнайближче підводить нас до розуміння того, як мотив «художник сам на сам з минулим» проявляє себе у доробку Коломійця. Не лише відмова від олійної фарби та наслідування принципів старих майстрів,
а й темп роботи, чуйний до найкоротшого штриха олівця, стосуються минулого. Доки художник вимальовує сантиметр натюрморту, у його власному житті відбуваються істотні поді. Так власні картини, а точніше – окремі ділянки на площині паперу, стають для автора місцями особистої
пам'яті, де в тихий плин повсякдення втручаються любов і смерть.

Художник може скласти минуле в цілісний образ, зібравши докупи розірвані дрібниці, з яких воно складається. За умови, що він цінує їхній час.
Борис Філоненко
«Love», Микола Коломієць
Фотографії робіт в експозиції: Ivan Avdeenko Photography
Митець
Микола Коломієць
Український художник, що живе та працює у Харкові.